Анорексія - хвороба, чи забаганка?
Я вважаю, що на початковому етапі анорексію можна швидко і легко подолати. Перш за все слід з'ясувати психологічний чинник, який лежить у її основі. Хочу з форумчанами поділитися власним досвідом позбавлення дітей від цієї халепи.
Першим моїм "пацієнтом" став власний синочок. Десь, у віці 10 місяців, він категорично відмовлявся їсти овочеві протерті супчикі, яблучне пюре та ін. корисні продукти. Мій чоловік та ліпша подруга вважали, якщо дитина відмовляється їсти, то не треба її силомить годувати. День проходить, два проходить, а він тільки молочко п'є. На четвертий день я придумала хитрощі, завдяки яким стала його годувати. Так, в йогурт, якій він категорично не хотів пити, я додавала концентрованого соку манго. На жидкості з овочевого супчику почала розводити молочко.
Синочок ні за що не погоджувався сидіти у спеціальному стільчику за столом, я придумала годувати його, коли він стоїть на подоконнику і, при цьому, ми дивилися, як їхали по вулиці автівки, а я розповідала про якусь кішку, мишку, паровоз, який гуде та питає, чи поїв вже наш хлопчик.
За стіл я більш сина не саджала. Одного разу, коли йому буле вже майже два року, ми, якось, з друзями сиділи на кухні і їли приготовану мною смачну вечерю. Моя подруга каже: поглянь, як дитинка на нас дивиться, може і йому хочеться сісти з нами за стіл і попоїсти. Та ні, відповідаю я: він тільки-тільки з'їв свою дозу, замучилася я вже з організацією для нього "культурної програми", тобто, вигадуванням нових цікавих оповідань впродовж процесу харчування. Тут вона саджає дитинку собі на коліно, просить дати їм маленьку вілочку і... не повірите: син почав цією вілкою брати кусочки печеня та із задоволенням сам їсти. Це було просто нечувано. З тої пори він почав їсти сам, сидячи за своїм століком на маленькому стільці. Правда, їв лише те, що йому подобалось, но головне, що ів.
Другою моєю "пацієнткою" стала дочка колеги, яка зненацька, коли їй виповнилося 12 років, вирішила, що дуже товста і перестала їсти, щоби стати подібною до моделей. В 16 років вона важила, десь, 38 кг і ситуація стала критичною. Дівчинці поставили діагноз анорексія і, навіть, були вимушені підгодовувати її шляхом капельниць, які їй ставили двічі на тиждень. На їжу вона взагалі дивитися не могла і таке інше. Вона два роки ходила до психолога на індивідуальні та групові співбесіди: це коштувало величезні гроші, а результат був нульовий.
Проблема була у тому, що ця дівчинка і її родина вважали, нібито, анорексія - це невиліковна хвороба і справитися з нею неможливо. Даремно вони так думали. Я впевнена, що на 100% ця хвороба може бути успішно вилікувана, якщо знайти особливий підхід до анорексіка, з'ясувати причини його відказу від харчування. Треба набратися терпіння, допомогти дитині поступово подолати комплекси, які визвали це хворобливе сприйняття їжі, і все згодом встане на свої місця.
Я вирішила допомогти. Стала розмовляти з дівчинкой про різні речи, ходили ми в музеї, дивилися на полотна майстрів, на яких були зображені красиві повні жінки, по дорозі заходили до кав'ярні, де ми з сином демонстративно їли усілякі тістечка та ін. Так, мало по-малу дівчинка почала їсти. Десь за півроку ситуація, можна сказати, повністю нормалізувалася. Вона почала їсти все і зараз її вага дорівнює 50 кг - це не багато, але з кризового стану вона благополучно вийшла. Головне, що вона стала впевнена в собі і кардинально змінила відношення до продуктів харчування, споживання яких може бути не тільки фізіологічною потребою, а й давати насолоду й задоволення.
Коментарі 7