2015-01-12 10:41:58

Дети цветы жизни

Казалось бы, дети могут быть самыми безобидными и милыми. Но почему-то доставляют массу неудобств, как в пелёночном возрасте, так и после совершеннолетия.

Из-за того, что он улыбнулся или сказал новое слово, мы ему прощаем бессонные ночи и вымотанные нервы. И люди придумывают множество пословиц и поговорок, что бы при прямом вопросе можно было технично перевести разговор в другое русло.

У меня еще не было радости побывать отцом. Но опыт общения с детьми весьма обширен. За свою недолгую жизнь я успел принять участие в воспитании племянницы и провести не один сезон вожатым в лагере. И это не тот лагерь, где дети половину дня находятся на море, а вторую половину делают, что хотят. Я для них был и компьютером, и телевизором, и музыкальный центром. Это был детский оздоровительный центр, куда очередь из желающих была в несколько лет. Там отдыхали самые милые и прекрасные дети. Но вот незадача, казалось бы, всё хорошо и контакт налажен они делают, что я говорю, а я им в свою очередь позволяю мелкие шалости. Но откуда-то взялся, и по сегодняшний день незабываемый мною, Стасик. Двадцать четыре дня превратились в кошмар. У меня не было больше отряда, был только я и он. Остальными занималась моя помощница. Ребёнок был похож на Барта Симпсона и как раз возраста 10 лет. Когда по окончанию смены за ним приехали родители знаете, что я сказал? «Спасибо Вам за вашего сына!» Они спросили, баловался ли он, а я, почему то ответил «да как все» и улыбнулся. Что? Почему?

 

Как они так делают, что мы им всё прощаем? Или это просто я достаточно мягок и не держу обид. Какие случаи были у Вас? И за, что Вы прощали своих любимых деток?

0

Коментарі 9

  • 2015-01-12 11:06
    Колись супроводжувала групу дітей до дитячого табору. Їхали поїздом. Так доводилося буквально відтягувати 11-12 річних дітей один від одного розсаджувати по різних купе, щоб вони не наробили дурниць. Було б зрозуміло, якби таким займалися 15-16 річні підлітки, проте вони вели себе дуже стримано, порівняно з цими "скороспілками". 
    Не знаю чи в тему, просто згадалося)
  • 2015-01-12 13:29
    Коли з'являються свої діти, це ні з чим не зрівняти. Важчої роботи в мене в житті не було чим виховання дитини. Але нічого більш значущого теж не було. Дитина доки маленька вимагає від батьків змінити свій звичний спосіб життя і перевтілитись у супергероя з безмежними силами. Ребенка нужно понять, подбодрять и одобрять.
  • 2015-01-12 13:33
    Так, діти-це наше все. Мабуть, не буду оригінальною, але теж вважаю, що виховання власним прикладом – найкраще! І ніякі вулиці-друзі-садочок-школа тут ні до чого. Якщо мама чи тато є авторитетним другом для своєї дитини – це найкраще, що може бути у світі. Коли підліток із своїми негараздами приходить до батьків – це найвище досягнення у вихованні. Я-мама, у мене син, йому майже 2 роки. І я дуже сподіваюсь, що мені вистачить терпіння та мудрості стати для нього найкращим другом та виростити з сина справжнього чоловіка.
    • 2015-01-12 14:20
      Повністю погоджуюся з тим, що діти беруть приклад з батьків і оточуюче середовище впліває аде не сильно, звісно за деякими винятками. 
      А що до того, що у справжнього чоловіка мати повинна бути найкращим другом, це Ви погарячкували. Але це тільки моя думка.
      • 2015-01-13 11:15
        Я, мабуть, не зовсім коректно висловилась) Не найкращим другом по життю, а тією людиною, до якої можна звернутись з будь-чим у будь-який час. Тобто дитина довірятиме та не шукатиме вирішення проблем та відповідей на питання будь-де, крім своєї домівки.Маю безліч прикладів, коли саме відсутність у тій чи іншій мірі уваги батьків призводила до катастрофічних наслідків(((((
        • 2015-01-13 11:29
          Зрозуміло.
  • 2015-01-12 13:36
    Запевняю Вас, що бути батьком - це найкраща посада у світі). Коли Ви берете на руки свою дитину, усвідомлюєте, що ця маленька істота віддзеркалення Вас самих. А коли вона дивлячись на Вас посміхається, то усі проблеми, весь поганій настрій зникають.
  • 2015-02-11 13:13
    Прощаємо тому, що це твоя дитина, частина тебе, твоє відображення. Але звісно дивлячись що прощати. Я не терплю ні від своїх дітей, ні від чужих підлості і обману. Можливо це і неправильно. Але мене батьки так виховували і я своїх. Тому я знаю, що мій син нікого не образить, можливо ненароком, але підлості в ньому немає. А от мій племінник інакший. Мяко кажучи, батьки виховують його неправильно. Були в них в житті складнощі, навіть розлучення на деякий період часу. Саме в той час вони не приділяли йому уваги. Зараз його балують, закриваючи очі на все. Він дуже підло себе поводить і бачу, що виросте з нього не дуже добра людина. Хоча про дітей так казати не можна.
  • 2015-04-10 12:58
    Здравствуйте! Возможно я нипишу немного не по теме, но просто так наболело....Я мать одиночка и воспитываю дочь одна без помощником. До года я справлялась обсолютно со всем и готовка и уборка, стирка, глажка, игры с ребенком, прогулки на улице, даже ремонт делала вместе с ней-полностью обдирали стены, шпаклевали и т.д. Конечно и нанимать приходилость людей, так как не успевали до холодов. Но факт остается фактом мы все делали вместе и все успевали, я не уставала казалось и она мне не мешала абсолютно. Но что произошло потом?....Я не знаю...может за два года накопилась усталость, но я тала нервной раздражительной....Внимания дочь требовала больше, уборки следовательно после ее шкоды тоже больше и времени требовалось в общей сумме не один час (просто я не могу почкму-то оставлять на потом и ходила по пятам и убирала, складывала)...и наступил граничный момент, я начала срываться, орать, ругать...потом плакать извиняться перед ней....когда социальные выплаты закончились, мне нужно было зарабатывать деньги-единственным выходом был заработок в интернете, так как в садик еще мала, да и болезненная очень. Поначалу работала только ночью, чтоб не в ущерб общению с дочерью, но устала буквально за пару недель ведь спала часа по 4 только. Стала пробовать работать днем, но дочка постоянно отвлекала, в сроки сдачи не влаживалась, приходилость брать меньше заказов. следовательно и заработок был меньше. От этого нервничала еще больше и орала на дочь за каждую оплошнось, иногда она делала такое что просто я даже не понимала как до такого можно додуматься....а когда она вывернула свою ванночку с водой на все ковры, я даже дала ей по мягкому месту....и вот недавно лежала все обдумывала, вспомина как ору на нее, ее взгляд полный страха. Она начинает плакать когда я просто произношу слово нельзя, даже мягким тоном...Это ужасно...Моя дочь меня боиться!!! Вместо того чтоб видеть и чувствовать во мне поддержку- она меня боится...Детям нужно прощать все и всегда!!! Понятное дело нужно как-то наказывать, но правильно! чтоб вызывать у них понимание того,что можно делать, а что нельзя, но не страх. Даже если дети бьют любимую вазу и ставят невыводимое пятно на дорогой вещи...Это дети и им свойственно ошибать как и нам всем...Мы взрослые должны помагать им во всем и уделять достаточное количество времени и прощать! Обязательно все прощать!!!!

© 2010 - 2024. Всі права захищено.