Записки біженки.Частина 2
Хелоу дарлінг. Продовжую свою частину біженських записочок, бо треба мені кудись зливати усі ті думки,що накопились у моєму серці.
Минулу частину я закінчила на своєму перебутті у Луганську та моменті "коли все починалось". Тож першим дзвоником,що треба тікати став удар по обл.адміністрації. Тоді злякались всі,бо "шарахнуло " так, що вікна ще хвилини зо дві тряслись і ми не вставали з підлоги ще 20 хвилин. З того моменту усі усвідомили, що нічим хорошим ці "луганські майдани" не закінчаться. Далі був ще майже місяц щоженних сирен,періодичних обстрілів, паніки серед населення і за день,до того,як почався справжній жах мене покликали попрацювати на морі в Одеській області. Батьки зібрали мене за 20 хвилин і посадили на перший поїзд до Києва,дали трохи грошей з відкладених "на чорний день" та сказали повертатись у серпні. Якби ж то я знала, що ще не скоро повернусь...
Вже коли ми виїхли і я подзвонила рідним,щоб сказати, що в мене все добре, почалися обстріли мого міста. Вам не передати того відчуття страху та горічи,який я,та й весь вагон відчували,ми всі, майже мовчки, проїхали усю дорогу до Києва,нас перевіряли декілька разів"ополченці" і тоді холола кров у жилах. Нарешті ми добрались до Києва,я купила квиток до Одесси і у той же день виїхали на море,сподіваючись заробити там хоч трохи грошей,щоб допомогти своїй сім'ї хоча б прожити у той блокаді,в яку ми попали. Але мої сподівання не виправдились,ні в Коблєво,ні у Миколаєві,ні у Бєлосарайській косі не було доходу,люди були,було багато втікачей, але грошей не було ні у кого,тож ми перебивались з хліба на воду і зароблених грошей вистачало хіба що платити за кімнату по 25 гривень у сутки...
Думаю на сьогодні досить жахів ,тим паче,що свята ще не скінчились,тож чекайте нової частинки про море і способи заробітку на ньому трохи пізніше а з цим і нових записок біженки
Коментарі 5