Kotek-kotek, złoty brzuszek
Так історично склалося, що в мене дві родини, де мене однаково радо чекають. Але якщо хвостаті представники родини № 1 досить байдужі до мене, то хвостатий представник родини № 2 завжди радий мене бачити. Його років зо п'ять тому підібрав на смітнику старший брат мого нареченого. Він нарік миршавеньке й напівзамерзле кошеня Одіном (ага, Всебатьком), можливо, і не згадавши, що ім'я-таки впливає на долю істоти. Пройшли роки, і з кістяка з хвостиком він вимахав у велетенські вісім кілограм краси й здоров'я. Дослідницьким шляхом встановили, що котик походить зі шляхетного роду сибірських очеретяних котів, і це було очевидно: крім видатних в усіх значеннях розмірів, він мав китиці на вушках, великі лапи й характерний колір шерсті й очей. Він був чорноротим, а це означало, що якби він виріс на вулиці, то ганяв би і котів, і собак, і людей. Одя виховувався в аскетичних умовах, встановлених сержантом, у якого кіт квартирував з моменту "другого народження". Бувальщина про те, як він ганяв по хаті двотижневу курячу кістку, передаватиметься з покоління в покоління. Але згодом мама залила сала сержантові за шкуру й забрала до себе "маленьку тигру, що хворіла в дитинстві". А через 4 роки Одя познайомився зі мною і, як бачимо, залишився задоволеним. Колись я готувалася до пар і переглядала твори Вінграновського для дітей, де знайшла вірш "Котик-котик, золотий животик". Слова так пасували до нашого кота, що скоро всі стали так його кликати. Котику-золотому животику вже пішов шостий рік і дев'ятий кілограм м'язів, але в очах родини він є й буде маленьким і лагідним створінням, що не їсть м'яса, але обожнює помідори, тим самим ламаючи стереотипи про домашніх улюбленців.
Коментарі 5